Отже, в Харкові відбувся перший марш рівності на підтримку ЛГБТ+. Це вже факт, незважаючи на триваючі дискусії в соціальних мережах і радість противників, які не випустили учасників Прайду за периметр площі Свободи. Але як сказали представники норвезького посольства, які в числі багатьох інших делегацій приїхали підтримати ініціативу, все починається з перших 300 метрів, які потрібно було пройти.
Марш підтримали близько 3000 осіб, нереальна кількість людей для нової ініціативи. Це не тільки представники ЛГБТ+, а й люди з різних організацій - правозахисники, волонтери, реформатори, лідери і учасники ліберальних рухів. Це головний демократичний маркер того, що відбувається, маркер того, що українське, харківське суспільство все ж йде по шляху демократичних змін. Згадайте, ще п'ять років тому на феміністичні марші лише з «присмаком» ЛГБТ+ тематики виходили одиниці. Зараз є розуміння - це не про секс, а про свободи і цінності. І це розуміння є не тільки в учасників маршу, а й у багатьох прихильників, які не змогли/побоялися бути на площі Свободи, але висловили підтримку в соцмережах і побачити, хто з їхнього кола спілкування, навпаки, є прихильником «скрепів». Більш того, марш був дуже важливий тисячам представників ЛГБТ+, він дав їм можливість вийти з підпілля і побути в недискримінуючому їх оточенні, дати надію на безпеку вулиць, що й було темою маршу. Це і є захист громадян державою, який не лише декларуюється, а й існує насправді, стимул розвитку для молоді, для деяких - навіть захист від суїцидальних думок.
Так, цей захист відбувався при максимальній концентрації поліції - більше 2500 чоловік, підкріпленні з Дніпра і Запоріжжя, огорож, автозаків по площі, зміненому маршруту. Змінити його - це також була вимога поліції, на яку погодилися організатори. Для правоохоронців Харкова це теж було перше випробування такого роду, їм також треба дати час разом з суспільством вчитися забезпечувати «мирність» зібрань. Що ж стосується звинувачень з боку противників маршу щодо кількості витрачених коштів і залучених сил, то тут важливо акцентувати: вони витрачені не через те, що люди вийшли на ЛГБТ+ марш, а через крайнє неприйняття деякими радикалами конституційних прав усіх громадян України на свободу мирних зібрань. Саме агресивні молодики, багато з яких в силу віку ще не платять податки, винні в розтраті додаткових бюджетних коштів на забезпечення безпеки в місті. Не було б їх агресії - марш пройшов би без розтрат і такого супроводу, адже учасники маршу ні на кого не кидалися, в гей-клуби не затягували, і в принципі, до розтрати коштів ставляться серйозно. Вони-то, в більшості своїй, платять податки і утримують, в тому числі, поліцію.
Однак найсерйозніші акти агресії відбулися вже після маршу. У тому числі, через те, що частина учасників знехтували проханнями організаторів і не поїхали в безпечні місця, а залишилися в центрі. Але їх можна зрозуміти - вони тільки що пройшли в групі однодумців, скандуючи за безпеку вулиць, тому хотілося в це вірити. При цьому, незважаючи на захист громадян і реакцію поліції, постраждали четверо учасників маршу, двоє поліцейських, один десятикласник, якого молодики побили, просто сплутавши з геєм. Затримано було 17 чоловік. Велику частину з них, відповідно до КПК, було опитано і відпущено додому, але в поліції готують підозри - міжнародна спільнота зажадала, щоб учасників побиття було покарано відповідно до закону.
Саме Закон, Конституція України повинні стати і надалі мірилом ставлення суспільства і в суспільстві. Право мирних зібрань закріплено в Конституції, права людини є невід'ємною частиною права України, і їх нехтування автоматично має стати приводом для осуду. Частина людей, які протидіяли маршу, дійсно представляли проросійські сили і РПЦ МП, але частина людей були тими, хто відносить себе до правих націоналістичних рухів, які раніше ставали союзниками харків'ян на протестах проти діючої міської влади. Чи варто після цього ліберальній спільноті заручатися такою підтримкою - відкрите питання. Все-таки питання «скреп» - один з найчистіших маркерів не тільки для України, але і для європейських партнерів. І це знову не про ліжко, а про вибір шляху.
Авторка: Марина Ніколаєва
Comentários